top of page
fc5aba_25c6679f1d0c43cf8676e759e8a579db~mv2.webp

Алла Горська

художниця-шістдесятниця, сценографка, живописиця, монументалістка

​

Алла Горська (1929 - 1970) одна із засновниць та найяскравіших творчих особистостей покоління руху шістдесятництва. Вона не визнавала обмежень у творчості, свободі слова та думки. Творчість мисткині ґрунтувалась на традиціях київської академічної школи, народному мистецтві, українському авангарді 1920-х, глибокому знанні світових мистецьких напрямів. 

​

Народилася в Ялті. Батько Олександр Горський, в різні часи очолював Ялтинську, Київську й Одеську кіностудії, театр-студію кіноактора на кіностудії імені Олександра Довженка.

Роботи

Біографія

ОСВІТА

1952 - 1965

1965 - 1970

Виставки:

У 1943 році родина Горських переїхала до Києва. Із 1946 року Алла Горська навчалася в Київській художній середній школі, закінчила її на відмінно, у 1948 році вступила на живописний факультет Київського художнього інституту (майстерня Сергія Григор'єва).

У 1952 році Горська одружилася з молодим викладачем художнього інституту Віктором Зарецьким. Вони працювали в одній майстерні, разом подорожували Україною та створили багато монументальних робіт. У мистецьких подорожах Україною, у вільному спілкуванні молодих митців – художників, поетів, письменників – народився стиль Алли Горської, що не вписувався у рамки визначеного компартією «соцреалізму». У цй час вихована в російськомовній родині художниця свідомо переходить на українську.

 

Помешкання мисткині у центрі Києва дуже швидко стало одним із місць, в якому збиралися однодумці, яких ми зараз знаємо як шістдесятників. Алла Горська разом із Віктором Зарецьким, Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним стояла біля витоків Клубу творчої молоді «Сучасник» (1960 - 1965). Окрім них, туди увійшли Iван Драч, Євген Сверстюк, Iрина Жиленко, Михайлина Коцюбинська, Микола Вiнграновський, Лесь Танюк, Iван Дзюба, Людмила Семикіна, Галина Зубченко, Опанас Заливаха. Молоді митці проводили дискусії, мистецькі вечори, влаштовували виставки, займалися самвидавом.

 

При КТМ було створено Новий театр. Творчим керівником театру став Мар’ян Крушельницький. Від початку роботи Нового театру, його головною художницею стала Алла Горська, режисером Лесь Танюк. Вони утворили творчий тандем який у багатьох рішеннях, демонстрував єдність режисера й художника. Саме Танюку належала ідея створення Нового театру, як експериментального «театру-пошуку», який би відродив засади сценічних проєктів Леся Курбаса. Формування авторської манери Горської відбувалося з кількох джерел. Насамперед, це твори українських авангардистів  – Анатоля Петрицького, Вадима Меллера, Олександра Хвостенко-Хвостова. Другою складовою стала творчість Ганни Собачко-Шостак, Марії Примаченко, Олександра Саєнка.

​

Для творців Нового театру важливо було повернути в національну культуру заборонені радянською владою імена. Зокрема, Леся Курбаса й Миколу Куліша в цей час було реабілітовано. І у 1961 році Танюк розпочав постановку однієї з останніх п’єс Миколи Куліша «Маклена Граса». Прем’єра відбулась 23 січня 1962 р. в приміщенні Жовтневого палацу. Далі в оформленні Алли Горської й Олени Кириченко планувалось ставити «Патетичну сонату» Миколи Куліша. Роботу було розпочато й доведено до підготовки ескізів сценографії і репетицій. 

 

Також надважливою в діяльності Нового театру була інсценізація сучасних творів. Танюк планував поставити «Ніж у сонці» Івана Драча, «Правду і кривду» Михайла Стельмаха, «Матінку Кураж», «Життя Галілея» Бертольда Брехта, «Трагедію людини» Імре Мадача. 

​

Виконання цих театральних проєктів, Танюк розпочав п’єсою «Ніж у Сонці», написаною ним у 1962 р. за поемою-трагедією І. Драча. Над ескізами до сценографії й костюмів Горська працювала одноосібно. На жаль збережені образотворчі матеріали, дають лише приблизне уявлення про характер образів. Майже одночасно Танюк також почав роботу над п’єсою Бертольда Брехта «Матінка Кураж та її діти».

Роботу над п’єсою «Так загинув Гуска» Миколи Куліша митці розпочали в Києві у другій половині 1962 р., але основна діяльність припала на початок 1963 р. і відбувалась значною мірою у Львівському драматичному театрі ім. М. Заньковецької, за підтримки головного режисера Сергія Сміяна. Подивившись у Києві шість уривків у виконанні костюмованих акторів, він запропонував поставити п’єсу у львівському театрі. Для вироблення нових підходів в оформленні вистави й образах костюмів, художниця відштовхнулась від напрацювань епохи театрального авангарду в Україні. Це засвідчують ескізи сценографії до трьох дій вистави. Попри те, що виставу зняли 7 квітня 1963 р. її прем’єрою можна вважати генеральну репетицію, що відбулась 3 квітня 1963 р. Адже вона відбулась при залі, заповненій студентами, у повному розгортанні сценографії й костюмованих персонажів. 

 

Після заборони вистави «Так загинув Гуска», Танюк із Горською вирушили до Одеси, щоб спробувати продовжити свою діяльність на сцені Українського музично-драматичного театру ім. Жовтневої революції (нині Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька), де сподівались реалізувати постановки інших вистав. Насамперед до постановки готувався твір Михайла Стельмаха «Правда і кривда». 

 

Театральний досвід 1961–1963 рр. став для художниці надважливим трампліном у монументальне мистецтво. У 1964 році разом із Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко Горська створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Напередодні відкриття за вказівкою партійного керівництва вітраж був знищений адміністрацією університету. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.

Алла Горська гостро відгукнулася на серію арештів української інтелігенції в 1965 році, надіславши протест на ім’я прокурора. Матеріально й морально підтримувала родини політв'язнів. У квітні 1968 року поставила свій підпис під відомим листом-протестом 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР з приводу незаконних арештів і закритих судів над дисидентами. Горську неодноразово викликали в КГБ на допити та на «профілактичні розмови» з попередженнями й погрозами. Зрештою художницю було фізично знищено. Її знайшли убитою за нез'ясованих обставин 2 грудня 1970 року в місті Василькові, де жив її свекор Іван Зарецький.

​

Сьогодні весь творчий доробок Горської-монументалістки практично втрачено, більшість її робіт потрапила під окупацію ще 2014 року, на підконтрольній Україні території збереглися тільки дві мозаїки.

 

  • 2024 — перша ретроспективна виставка понад 100 творів Алли Горської — «Алла Горська. Боривітер». Київ (Український дім, березень—квітень)

​

  • 2024 — виставка «Алла Горська. Віктор Зарецький». Донецьк (Арт-Донбас, березень — квітень)

​

  • 2024 — виставка творів Алли Горської. Київ (Національний музей літератури, серпень — вересень)

​

  • 2012 — виставка «А ми тую червону калину підіймемо», що відкрила проект «Мистецькі родини в духовному просторі України». На ній були представлені твори Алли Горської та Віктора Зарецького. Київ (Національний музей літератури, грудень-січень)

​

  • 2010—2011 — виставка «Алла Горська у колі шістдесятників». Київ (Національний музей літератури, вересень — жовтень)

​

  • 2009 — виставка творів Алли Горської та Віктора Зарецького. Київ (галерея ARTEast, лютий)

​

  • 2003 — виставка «Алла Горська (1929—1970) та Віктор Зарецький (1925—1990)». Канів (Тарасова гора. Музей Тараса Шевченка, жовтень — листопад)

​

  • 2000 — виставка пам'яті Алли Горської «Видатні художниці України». Київ (Київська міська галерея «Лавра», травень — червень)

Статті

1
2
bottom of page