top of page
43015.tif

Мирон Кипріан

художник театру, графік і живописець

​

Мирон Кипріян (1930-2019) народився у Винниках поблизу Львова в сім'ї аристократичного походження. Творчість митця розпочалася в 1950 — 1970-х роках, в епоху, коли культура підпадала під жорсткий контроль та цензуру. Саме тоді Кипріян став одним із перших, хто на українській сцені виступав проти мальованих задників та ілюстрацій історичних книг. Він врівноважував роль художника з режисером та один із перших почав творити дієву сценографію. Важливим також є те, що працюючи над оформленням вистав, Кипріян поєднував європейське мистецтво та осмислення національних форм та традицій. ​

Роботи

Біографія

ОСВІТА

1954 - 1960

1960 - 1965

1965 - 1997

2003 - 2017

1998 - 2002

Виставки:

Мирон Кипріян навчався в Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1954) у Вітольда Монастирського. Паралельно вивчав основи сценографії у Львівському театрі опери та балету, де працював у другу зміну під керівництвом Федора Нірода.  

Отримавши диплом художника Кипріян створює студію образотворчого мистецтва при Будинку вчителя. Разом із учнями ставить вистави, розробляє перші оформлення сцени.  Далі три роки працював головним художником Львівського театру ляльок.  Отримавши свою першу нагороду (лауреат Всесоюзного фестивалю театрів 1957 р.) разом з режисером Аркадієм Кліппом за створення вистави «По щучому велінню» В. Тараховської, перейшов працювати на посаду художника-постановника до Львівського театру ім. Марії Заньковецької, де від 1963 до 2019 обіймав посаду головного художника.  

 

Формування сценічного мислення Мирона Кипріяна відбувалось у співтворчості з режисерами Борисом Романицьким та Борисом Тягно — учнями Леся Курбаса та реформаторами українського театру першої половини ХХ століття. Разом Борисом Тягно,  який з 1942 по 1962 роки був головним режисером театру ім. Марії Заньковецької, Кипріян створив чотири вистави: «Езоп» Гільєрме Фігейредо (1958), «Чому посміхалися зорі» Олександра Корнійчука (1958), «Ім’я» Івана Кочерги (1959) та остання робота режисера «Фауст і смерть» Олександра Левади (1960), яка стала справжнім тріумфом для Кипріяна. В інтерв’ю зі Світланою Максименко художник розповідає: «Сцена мала форму спіралі, яку я «запускав у космос» (малесенькими лампочками вона піднімалася від землі у небо), а в глибині сцени оберталася величезна земна куля. Механтроп-Богдан Ступка виходив на сцену в скафандрі, про який тоді навіть ніхто не мав уявлення: все ж було засекречено. Я це вгадав… Уже згодом побачив одяг космонавтів, зокрема і скафандри». Кипріян отримує визнання та популярність у театральних колах, його запрошують до співпраці десятки театрів України. Він здійснює постановки у Грузії, Польщі та Чехії.

​

В цей період розпочинаються подорожі Кипріяна за кордон. Спочатку до Німеччини, потім до Франції, Чехословаччини та інших країн Європи. Жодна поїздка не обходилася без відвідин театру та знайомств з провідними європейськими сценографами.

У другій половині 1960-х рр. Кипріян також здійснив постановки у молодіжних театрах, у Київському театрі ім. Івана Франка.  У цей період митець працював з такими режисерами, як: Сергій Сміян, Олексій Ріпко, Борис Романицький, Михайло Гіляровський, Анатолій Ротенштейн, Дмитро Алексідзе.  В театрі ім. Марії Заньковецької це вистави: «Зруйнована цитадель» X. Ловинеску, режисер А. Ротенштейн (1961), «Хвилелом» Ю. Едліса, режисер А. Горчинський (1962), «Перед вечерею», режисер О. Максимова (1963), «Прийшла любов» М. Зарудного, режисер А. Горчинський (1963), «Світло далекої зорі» О. Чаковського, П. Павловського, режисер С. Сміян (1964), «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка, режисер А. Горчинський (1964), «Сторінка щоденника»  О. Корнійчука, режисер О. Гай (1964), «Марина» М. Зарудного, режисер М. Кудиненко (1965), «Шануй батька свого», режисер О. Ріпко (1965). 

 

З головним режисером Львівського театру ім. Марії Заньковецької Сергієм Данченком, художник створив такі вистави:  «Вдівець» О. Штейна (1965), «Людина за бортом» А. Школьника (1966), «Маклена Граса» Миколи Куліша (1966), «Моє слово» Василя Стефаника (1966, інсценізація С. Данченка), «В степах України» Олександра Корнійчука (1972), «Пора жовтого листя» Миколи Зарудного (1973), «Прапороносці» Олеся Гончара (1975), «Украдене щастя» Івана Франка (1976), «Тил» Миколи Зарудного (1977), «Срібна павутина» Олексія Коломійця (1978), режисери Сергій Данченко, Б. Сусловський.

​Увібравши традиції світового мистецтва, творчий почерк Мирона Кипріяна завжди ґрунтувався на яскраво виражених національних деталях. У постановках за п’єсами українських драматургів образи персонажів створювалися на основі традиційного українського одягу: «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, режисер О. Ріпко (1977), «Олекса Довбуш» В. Босовича, режисери Б. Сусловський та Ф. Стригун (1985), «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького, режисер М. Лукавецький (1986), «Безталанна» І. Карпенка-Карого, режисер Ф. Стригун (1987), «Гайдамаки» Т. Шевченка, режисер Ф. Стригун (1988), «Маруся Чурай» Ф. Стригуна за Л. Костенко, режисер Ф. Стригун (1989), «Ой, радуйся, земле...», народний вертеп, режисер Ф. Стригун (1990), «Наталка Полтавка» І. Котляревського, М. Лисенка, режисер Ф. Стригун (1991) та ін.  Мода українців часів княжої доби стала основою при створенні вистав: «Богдан Хмельницький» О. Корній, режисер В. Опанасенко (1978), «Сон князя Святослава» І. Франка, режисер А. Кравчук (1981),  «Князь Данило Галицький» В. Босовича, режисери А. Бабенко та Ф. Стригун (1986), «Павло Полуботок» К. Буревія, режисер Ф. Стригун (1990), «Мазепа» Б. Лепкого (інсценізація Б. Антківа), режисер Ф. Стригyн (1990) та ін

За весь час своєї творчої діяльності Кипріян створив сценографію та костюми для п’яти п’єс Вільяма Шекспіра: «Король Лір», режисер Михайло Гіляровський (1969), «Річард ІІІ» з режисером Сергієм Данченком (1974), «Отелло» з А. Бабенко (1985), із режисером Федором Стригуном «Ромео і Джульєтта» (1993) та «Гамлет» (1997). 

 

.

В цей період Мирон Кипріян працює над виставами в театрі ім. М. Заньковецької:  «Моя професія – сеньор з вищого світу» Скарначчі та Р. Тарабузі, режисер В. Сікорський (1998), «Коханий нелюб» Я. Стельмаха, режисер Ф. Стригун,  композитор І. Небесний (1999), «Талант» М. Старицького, режисер А. Бабенко (1999),  «Тріумфальна жінка» Н. Ковалик, режисер Ф. Стригун (2000), «Андрей» В. Герасимчука, режисер Ф. Стригун, (2000), «Маргаритка» Салакру, режисер Г. Воловецька, художник М. Кипріян, «Політ над гніздом зозулі» К. Кізі, Д. Вассерман, режисер В. Сікорський, композитор І. Небесний (2002), «Вісім люблячих жінок» Р. Томма, режисер А. Бабенко (2002), «Мізантроп» Е. Лабіш (студентська вистава), режисер Б. Козак

Серед останніх робіт сценографа в театрі ім. Марії Заньковецької: «Кайдашева сім’я» за І. Нечуєм-Левицьким (2003), «Любов і мундир» Ф. Мольнара, режисер В. Сікорський (2005), «Хелемські мудреці» М. Гершензона, режисер В. Сікорський, «Сава Чалий» І. Карпенко-Карий, Режисер Ф. Стригун, «Амадей» П. Шеффера, режисер В. Сікорський (2006), «Замшевий піджак» С. Стратієв, режисер В. Сікорський (2007), «Три ідеальні подружжя» А. Касона, режисер А. Бабенко (2008), «Історія коня» М. Розовський за Л. Толстим, режисер В. Сікорський, «Криза» О. Огородник, режисер О. Огородник, «Троє товаришів» Е. М. Ремарк, режисер В. Сікорський, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка (2009), «Посланіє…» Б. Козак за Т. Шевченком (моновистава), режисер А. Бабенко (2010),«По щучому велінню» М. Кропивницький, режисер В. Сікорський (2010), «Невольник» Т. Шевченко, режисер Ф. Стригун, «Останній гречкосій» О. Огородник, режисер О. Огородник (2011), «Безодня» О. Огородник, режисер О. Огородник (2015), «Поцілунок самотності» Б.Горак, режисер А. Бабенко (2017).

 

Мирон Кипріян за свій творчий шлях здійснив сценографію понад 300 вистав, серед яких 200 – на сцені Львівського театру ім. Марії Заньковецької. Окрім цього, будучи віртуозним колористом, митець залишив досить великий живописний доробок. Кипріян малював портрети своїх знаменитих родичів та відомих сучасників, з якими разом працював. Останні роки життя він займався публіцистичною діяльністю та видав близько двадцяти книг та репринтних видань. 

Нагороди / членство:

Член Національної спілки художників України (з 1969). У 1978 році отримав Шевченківську премію разом з М. Зарудним, С. Данченком, Н. Доценко, В. Максименком, Ф. Стригуном за виставу «Тил» у Львівському українському драматичному театрі ім.М.Заньковецької. 1988 року отримав звання Народного художника. У 1998 році звання Лауреата премії імені В. Клеха (США). 

​

Мирон Кипріян брав участь в художніх виставках від 1960-х років. 

​

 

  • 2020 — «Мирон Кипріян. Життя проведене в театрі» у Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького. Це спільний проєкт музею та Національного театру ім. Марії Заньковецької

​​

  • 2005  — виставка творів Мирона Кипріяна у Національному музеї у Львові ім. А.Шептицького

​

  • 1994 — персональна виставка сценографічних праць, живопису і графіки Мирона Кипріяна

​


​

Статті

1
2
bottom of page