Анатоль Петрицький

художник-авангардист, сценограф, живописець, один із фундаторів української сценографії.

Анатоль Петрицький (1895-1964) утвердив нову роль художника в театрі як співтворця режисерського задуму. У своїх роботах він гармонійно поєднував елементи традиційної української культури з сучасними художніми тенденціями.

Митець виробив свій неповторний художній стиль, здійснив справжню революцію в царині організації сценічного простору та дизайну театрального костюму.

Петрицький був одним з засновників футуристичної організації «Нова генерація» (1927), обіймав посаду головного художника Молодого театру, Державного драматичного театру ім. Т. Шевченка й Української музичної драми у Києві, брав участь у Венеціанському бієнале 1930 року.

Роботи

Біографія

ОСВІТА

1915 - 1917

1917 - 1919

1919 - 1931

1931 - 1955

Виставки:

У 1912 році Анатоль Петрицький закінчив двокласне залізничне училище і вступив до Київського художнього училища. На завершальному етапі навчання він виступив проти академізму, відстоюючи право на самостійний і вільний підхід до живопису. У 1913 році Петрицький відвідував школу Миколи Мурашка, де отримав можливість творчого самовираження, вдосконалив навички малюнка, композиції, роботи з кольором і світлом.

Однією з перших робіт Петрицького було оформлення благодійних народних гулянь на Київському сирецькому іподромі. Як помічник Василя Кричевського, Петрицький виконав кілька панно в декоративній манері. Зокрема, панно «Брут грає на бандурі біля трупа Цезаря» використовувалося для оформлення театру, де виступала трупа Миколи Садовського. Петрицький зобразив Брута і римських сенаторів в образах запорожців. Захоплення Петрицького українською народною творчістю посилилося завдяки спілкуванню з Василем Кричевським і знайомству з Данилом Щербаківським.

Закінчивши училище у 1917 році, художник здійснює оформлення сценічного простору київських театрів «Гротеск» і «Дім інтермедій».

Як сценограф Анатоль Петрицький повною мірою розкрив свій талант у співпраці з Лесем Курбасом у Молодому театрі в Києві (1917–1919). Їхнє знайомство відбулося в київському кафе Х.Л.А.М., яке в той час було осередком творчих і талановитих особистостей. Петрицький і Курбас мали тісну дружбу, проте часто дискутували щодо мистецтва та світоглядних питань. Один із портретів, створених Петрицьким, присвячений Курбасу: режисер зображений у задумі, в оточенні книг, що ніби стають його справжніми співрозмовниками.

Працюючи з Лесем Курбасом, Анатоль Петрицький усвідомив роль художника як творчого інтерпретатора сценічного простору. Його сценографія сміливо руйнувала традиційні пропорції та канони реалістичного мистецтва. Анатоль Петрицький виступав як рівноправний з режисером співтворець вистави. В Молодому театрі художник оформив вистави: «Лікар Керженцев» за п’єсою Леоніда Андрєєва, режисер Гнат Юра (1917), «Театр О. Олеся» за драматичними етюдами Олександра Олеся, режисери Лесь Курбас, Гнат Юра (1917), «Горе брехунові» за п’єсою Франца Грільпарцера, режисер Лесь Курбас (1918), «Едіп-цар» за Софоклом, режисер Лесь Курбас (1918), «Затоплений дзвін» за п’єсою Герхарта Гауптмана, режисер Гнат Юра (1918), «Кандіда» за п’єсою Бернарда Шоу, режисер Гнат Юра (1918), «Різдвяний вертеп», режисер Лесь Курбас (1919), «Тартюф» Мольєра, режисер Валерій Васильєв (1919). Згодом Лесь Курбас сказав про Анатоля Петрицького: «Художник в українському театрі з’явився саме тоді, коли в Молодий театр прийшов Анатоль Петрицький».

1919 року Курбас у складі ініціативної групи заснував Українську музичну драму: перший український оперний театр. Організатором і директором театру став Степан Бондарчук, режисерами — Лесь Курбас і Михайло Бонч-Томашевський. На початку літа 1919 року Курбас готував постановку опери Лисенка «Тарас Бульба». Було призначено дату прем’єри, проте до Києва увірвалися денікінці. Через пожежу згоріли костюми, декорації та ескізи Петрицького. Упродовж 1920—1921 року художник поновив усю втрачену серію, а з організацією Театрального музею при Мистецькому об’єднанні «Березіль» передав роботи до його фондової колекції.

Серед робіт сценографа у Державному драматичному театрі ім. Т. Шевченка — вистави «Камінний господар» Лесі Українки (1921), «Північні велетні» Г. Ібсена (1921), «Чорт та шинкарка» К. Кшивошевського (1921), «Ельга» Г. Гауптмана (1921), драматичні етюди «На полі крові», «Вавілонський полон», «На руїнах», «У катакомбах», «В дому роботи, в країні неволі» Лесі Українки (1920 - 1921).

У 1925 році художник працював у Харкові в театрі Франка над гротесково-пародійною виставою «Вій» (за Миколою Гоголем в обробці Остапа Вишні). Режисером вистави був Гнат Юра, із яким Петрицький почав співпрацювати ще в Молодому театрі. Надалі сценографічна творчість Петрицького була тісно пов’язана з оперою. Петрицький образно сприймав музику, докладно вивчав музичну партитуру. Він був оперним художником у таких постановках як «Тарас Бульба» Миколи Лисенка (1919, 1921, 1927, 1928, 1937, 1955 в оперних театрах Києва, Харкова, Одеси) та «Князь Ігор» О. Бородіна (1926 року для трьох Державних опер, 1929 - Харків, 1953 - Київ). Оперу «Турандот» Дж. Пуччіні 1928 року в Столичній державній опері в Харкові театральні критики відзначали як одну з найкращих.

Спадщина Петрицького має й живописні твори, які за життя художника виставлялись на великих виставках у Західній Європі. В 1926 році Анатолій Петрицький створив картину «Інваліди» («Мати»), яка принесла йому всесвітню славу. Він присвятив її злочинам Першої світової війни, але, безперечно, в ній присутній і похмурий досвід дитинства. У 1930 році «Інваліди» були відібрані для участі у 17-й Венеційській бієнале. Успіх роботи був величезний, про неї писала закордонна преса, а після Бієнале її було включено до міжнародної виставки, яка об’їздила Берлін, Берн, Женеву, Цюрих і Нью-Йорк.

Визначною є серія живописних портретів українських митців, створена Петрицьким у 1928 - 1931 роках, серед яких Павло Тичина, Михайло Семенко, Іван Дніпровський, Павло Усенко, Тадеуш Доленга-Мостович, Василь Василько.

На початку 1930-х років сталінські репресії торкнулися багатьох видатних митців: Леся Курбаса, Василя Хмурого, Сергія Каргальського, Миколу Хвильового та інших діячів. У 1937 році серію портретів митців було фактично репресовано разом із видатними діячами, яких знищували як «ворогів народу». Потрапив під заборону та знищувався і альбом Петрицького «Театральні строї», що вийшов друком 1929 року у Харкові. Художник припинив писати портрети, перестав оформляти видання, книжки. Коли Петрицький опинився на межі розстрілу, порятунком стало його всесвітнє визнання.

Після Другої світової війни Петрицький працював головним художником Київського оперного театру. Оформив вистави: опера «Черевички» (1941), балет «Лілея» (1945), опери «Богдан Хмельницький» (1953) К. Данькевича, та ін.

Викладацька діяльність:

З 1931 по 1933 роки Анатоль Петрицький був професором Харківського художнього інституту. З 1947 по 1950 — завідувачем майстерні монументального мистецтва, водночас від 1948 — професором Київського художнього інституту. Серед учнів Петрицького — М. Антончик, І. Вальденберґ, Н. Карповський, М. Кривенко, О. Плаксій.

Практично кожна міжнародна чи українська виставка, назва якої пов'язана з українським авангардом, відбувається за участю творів Анатоля Петрицького, в яких активну участь бере Музей театрального, музичного та кіномистецтва України:

2024 — експонування творів А.Петрицького на виставці проєкту «Український театральний костюм ХХ-ХХІ ст. Ідентичність, контекст, ландшафт» в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва (Київ). Проєкт за підтримки УКФ та Українського Інституту

2024 — «В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні». Королівська академія мистецтв, Лондон, Велика Британія

2024 — «В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні». Австрійська галерея Бельведер у Відні, Австрія

2024 — «Футуромарення: Україна і авангард» у FeliX Art & Eco Museum. Дрогенбос, Бельгія

2023 – 2024 «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х «. Королівські музеї образотворчих мистецтв Бельгії в Брюсселі, Бельгія

2023 — «Модернізм в Україні. 1900 – 1930». Музей Людвіга в Кельні, Німеччина

2023 — «Футуромарення: Україна і авангард» у Художньому музеї KUMU. Таллінн, Естонія

2022 – 2023 «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900 – 1930-х». Національний музей Тіссен-Борнеміса в Мадриді, Іспанія

2022 — «Анатоль Петрицький. Заперечення Банальності» в Шоколадному будинку (Національний музей «Київська картинна галерея»). Київ, Україна,

2021 — «Футуромарення». Мистецький Арсенал в Києві, Україна

2018 — «Ексцентрика та експресія. Українська авангардна сценографія» в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України. Київ, Україна

2015 — «Інсценізація українського авангарду 1910 – 1920 років» Український музей у Нью-Йорку, США

2013 — «Велике і величне». Мистецький Арсенал в Києві, Україна

1995 — «Український сценографічний авангард 1920 – 1930-х». Кардіфф, Велика Британія

1990 – 1991 «Український авангард 1920 – 1930-х». Музей сучасного мистецтва в Загребі, Югославія (Хорватія).

1990 — «Сценографія України 1960 – 1980-х років». Мехіко, Мексика

У 2012 році було видано альбом «Анатоль Петрицький. Театральні строї та декорації зі збірки Музею театрального, музичного та кіномистецтва України». Упорядники: Тарас Лозинський, Тетяна Руденко. Видання презентує найбільшу збірку творів митця, що належать Театральному музею, які створені у 1915-1960 рр.