.png)
8-18 червня 2023
Prague Quadrennial of Performance Design and Space 2023 – наймасштабніший в Європі міжнародний фестиваль сценографії, історія й традиція якого розпочалася ще у далекому 1967 році.
Раз на чотири роки столиця Чехії Прага перетворюється на центр всесвітнього форуму сценографії, стає осередком креативного генерування пластичних ідей, презентацій концептуальних проєктів, інсталяцій / перформансів, простором жвавих дискусій та обговорень.
Свої проєкти презентували творчі колективи з 59 країн. На форумі працювали дві постійні платформи: виставка країн / регіонів – павільйони перфомансів / інсталяцій конкурсної програми практично всіх континентів і студентський майданчик – простір вільного пошуку творчої молоді, осередок імпровізацій і театралізованої дієвості.
Український павільйон на PQ-2023 – «Сад живих речей» (авторська концепція сценографа Богдана Поліщука). Сад - це простір, що поєднує покоління, зберігає пам’ять, поєднує підземний, земний та небесний світи. Це символ зростання. В земному українському саду неодмінно чутно шелест і відгомін саду небесного, райського – забутої батьківщини людства. Разом з тим Сад зберігає в собі артефакти – це свідки й учасники історії українського народу. Кожен артефакт це вже не просто побутова річ, це вже річ в середині якої цілий космос, наділена власною душею.
Під час війни в Україні, в повністю розбомбленому російськими ракетами будинку вціліла невеличка кухонна шафка, на поличці якої вцілів крихкий і беззахисний перед вибухом керамічний глечик. Він став одним з символів спротиву українців агресії гігантської ядерної держави. Кожна така річ зберігає в собі цілий світ і може розказати історію, якщо вміти її слухати і вміти з нею говорити.
Дизайн основного простору розроблений сценографом і куратором павільйону Богданом Поліщуком
Керівник проекту — Юлія Глушко
Керівник Галереї Сценографії — Олег Онещак
У просторі, що об’єднує, презентувалися артоб’єкти:
«Намітка – головний убір одружених українок» Людмили Нагорної
Вся земля України, замість води, вже просякнута кров’ю, вона зранена, понівечена, але цього не бачить той, хто не живе з нею одне життя, навесні вона квітне, але цей цвіт означає тільки те, що відродження невідворотнє. Намітка, яка одним кінцем впала на землю, поступово насичується кров’ю, вбирає те, що дає земля України, але це – не вода, – це кров, кров тих, хто виборює мирне та вільне майбутнє і українські воїни відвойовують наше завтра…
«Човен» Наталі та Сергія Ридванецьких
Металевий футляр від порохового заряду, технічно - як нога-опора.Зі світу темного і злого. Зі світу війни. Залишок від запалу, який ніс оборону і спасіння життя, а для когось ніс смерть і загибель. Нагадування про небезпеку, хиткість, крихкість життя. Переміна від небезпечного і смертоносного в творче і корисне (практичне) Дзвін сповіщення, нагадування, спомину.
Три драбини-опори, що направлені вгору, незавершеним трикутником. Драбини як сходження, піднесення, як перехід на інший рівень. Як ступені пізнання. Драбини від темряви до світла, від смерті до життя, від життя до вічності…від землі до неба.
Планшет як основа, земля, земне. Як те, що відділяє темряву від світла. Межа. Між небом і пеклом. Тут і тепер. Земля як місце буття і приналежності до місця буття.Земля ж, як фактура - правдива українська земля.Просочена сльозами болю і кров’ю. Земля зранена і розстріляна. Обпалена і понівечена. Визволена і порятована, боронена ціною мрії, щастя і життя.Земля яка живить корені і дарує життя. Яка дає і приймає.Земля як ціна свободи і життя.
Човен - багато символічний центральний об’єкт, який приводиться механізмом в рух.Човен як образ Церкви.Біблійний човен як символ життя, спасіння, прихисток.В українській міфології човен як лоно матері, човен-колиска, човен-домовина, човен як перехід від земного життя до вічності.
Човен обертається навколо своєї осі, гільзами боронує землю. Рух творить коло безконечності, циклічності, завершеності. Рух човна- як подорож життя. Рух проти сонця - як відлік часу, що залишився…Щогла човна завершується хрестом, символом життя вічного, спасіння.
Човен наповнений зерном. Зерно як зародження життя, вічне оновлення природи.Зерно, яке має надію прорости, дати плід. Хліб. Життя.
Гніздо як символ дому, сім’ї, родини, роду.
Яйце як зародок нового життя, продовження.Яйце-крашанка як символ Надії, Віри і Воскресіння.
«Читання ландшафту» Інесси Кульчицької
Інтерактив мовчазне споглядання
Культура вступає в контакт з натуральним ландшафтом різноманітними способами: через антропогенні матеріальні об'єкти ; через різні види людської діяльності; які визначають ступінь і форму взаємодії людини з природою через відношення людини до довкілля, зумовлене різними ціннісними критеріями. Таким чином, культура входить до ландшафту і через процеси діяльності, через потоки енергії, які поєднують культуру та природу. Що надало сил людям в ізоляції (в окупації), без будь якого зв'язку з великою Землею. Мабуть енергетичні потоки рідної країни, її етнокультурний, духовний ландшафти.
Культурний ландшафт - це єдність людей і їхнього навколишнього середовища. Приватне житло, як певний ландшафтноутворюючий елемент і прототип великого світу в культурі й етнічний (етнокультурний) аспект ландшафту. Етнокультура усіх країн, зокрема України, кристалізується у масивах культурних традицій. Саме фактура, , традиційної української хати - мазанки, , стає одним з ключових шарів об'єкту. Українське житло передбачало заглиблення в землю, у вигляді землянки. Дах традиційно засипали також землею. Основним будівельним матеріалом слугували природні матеріали (дерево, глина, стерня). Всередині житло наповнювалось духовними матеріалами у вигляді розписів на стінах з його символікою. Так склалось, що архітектура хати-мазанки, як артефакт зникає з фізичного ландшафту, але залишається в етнокультурному прошарку у вигляді візуальної документації. Тому представлений об'єкт складається з шарів документацій культурних фактів по техніці виконання пап'є маше, і є аналогією природних руд.
Матеріальне середовище змінюється, а духовне постійне. При зруйнуванні фізичного архітектурного ландшафту (те що відбувається в Україні внаслідок російської агресії), і навіть при захопленні її географічної території, ніколи не вдасться захопити культурний ландшафт країни. На уламках завжди проростуть паростки національної свідомості.
Об'єкт складається з двох частин: культурного шару (у вигляді людської руки), та природнього (у вигляді зрізу живого грунту).
Ця композиція вказує на єдність природнього та культурного шару, ототожнення матерального та культурного ландшафту. Культурний ландшафт має свого колективного «користувача» у ролі якого виступає етнос, який створює, освоює, осмислює культурний ландшафт і «фіксує» інформацію про нього в різноманітних арте-, соціо-, і ментифактах- предметах матеріальної культури, діалектах.
«Дайте мені мапу країни, її обриси, її води, її вітри і всю її фізичну географію, дайте мені її природні скарби, її флору, її геологію т.п. і я берусь сказати вам апріорі, якою буде людина у цій країні і яка її роль в історії.» (В. Кузен).
«Терези війни» Олега Татаринова
Терези війни — це пристрій, що доводить: війна є фізичною матерією. Прилад складається з терезів і спеціально доставлених артефактів війни, які під час досліду будуть зважуватись відносно предметів мирного часу наявних у відвідувачів.
Традиційно у фізичній картині світу виділяють два фундаментальні види матерії — речовину та фізичні поля. Речовина характеризується масою та складається з елементарних частинок, тоді як фізичне поле є “посередником” взаємодії між віддаленими одне від одного предметами.
Даний прилад доводить наявність у війни властивостей матерії — таких як маса, що притаманна речовині. Також під час зважування виникатиме енергія електромагнітних імпульсів, що притаманні фізичному полю.
Відвідувачі кладуть на шальки терезів речі зі свого мирного побуту — на противагу артефактам привезеним з територій, де відбуваються військові дії. Крім цього, у процесі зважування відбувається усвідомлення людиною відносності мирного та військового предметів, а відтак виникає потужний нервовий імпульс (електричний розряд, який також є однією з властивостей матерії).
Додатковим підсиленням нервового імпульсу є факт перебування предметів у військовій обстановці. Таким чином інформаційна оболонка трансформується у фізичне явище. Матеріально-інформаційна сутність предмету зі слідами фізичних ушкоджень — відбитків та подряпин — шляхом рефлексійної роботи мозку трансформує матеріальні властивості в нервові імпульси — електричні розряди.
«Mariya’s “Mriya”» Марії Погребняк
Це маленька мрійниця Марія, яка часто дивиться в небо і мріє літати. Вона любить слухати розповіді про нескінченність Всесвіту, загадковість зірок, про дивовижний і цікавий світ, що простягається за межами її земного середовища. Але найбільше її вражає історія про красеня велетня, дивовижного «залізного птаха», що народився в Україні і носить поетичне ім’я Мрія. Літак-гігант став її уявним другом, джерелом натхнення і предметом гордості. Щоб зрозуміти, наскільки величезною була «Мрія», уявіть собі шестиповерховий будинок із чотирма під’їздами. «Мрія» важила 350 тонн (700 000 фунтів) і могла підняти ще 250 тонн (500 000 фунтів). Жоден літак на землі не міг наблизитися до такої вантажопідйомності. Наприклад, «Мрія» могла перевезти стадо з 42 слонів або понад 1,8 мільйона iPhone. Український літак став потрібний для транспортування унікального вантажу та швидкої доставки медичного обладнання в різні куточки світу. Кожен зліт і посадка «Мрії» ставали видовищем, його з радістю та зачудуванням зустрічали на злітних смугах багатьох країн.
Але 27 лютого 2022 року російська армія перервала його політ. Поранений і спалений він лежить під розстріляним склепінням свого ангару. Він ніколи не зможе більше злетіти високо в небо, і подарувати мрію для Марії, для країни, для світу.
Літак зруйнований, але в дитячій пам’яті він залишиться яскравою згадкою, незламним красенем, що виблискує сріблом крила вітаючись із нею. В пік відчаю, у неї з’явилась надія. Надія про майбутнє. Перемога стала новою мрією дівчинки. Мрія Марії вільно ширяє у небі, зберігаючи пам’ять про свого друга. Він продовжує свій політ, віддавши їй силу своїх крил.
«Коріння. Мережа зв’язків» Юлії Зауличної
У небезпечні часи потреба ментального і фізичного звʼязку концентрується і стає гострою необхідністю.
В умовах небезпеки природні інстинкти змушують особистість відчувати і зміцнювати свої корені. Звʼязок поглиблюється і відповідно зміцнює всю спільноту. Тоді суспільство отримує точнішу оптику і відбувається критичний, якісний відбір особистісних і суспільних цінностей.
Стає виразнішим звʼязок між простором, часом і власним існуванням у ньому. Коли зростаються розриви у мережі звʼязків, відбувається колообмін енергією: ґрунт живить корені, а вони зміцнюють і утримують ґрунт.
В цьому часі і просторі ми особливо вразливо відчуваємо вагу і ціну свого грунту. Наша земля коштує життя всіх наших поколінь. Її цінність найвища саме для нас. Всі наші родинні корені втримують нашу рівновагу у час випробувань.
Міцний вʼязок дає стійкість і силу, шанс до продовження росту і нового життя.
Три часові виміри мають тримати звʼязок безперервно:
Минуле - наше коріння, що формує наш ґрунт.
Теперішнє - елемент нашої реальності черевики особистості, яка має бути стійкою.
Майбутнє - пагін, що вцілів і несе в собі нове життя.
«Пий. Автор не несе відповідальності. Як і росія» Олесі Головач
Радіатор опалення. З нього були змушені пити воду українці в окупованому росіянами Маріуполі.
Кожен відвідувач PQ може відчути себе на місці батьків, які мусять цим поїти свою дитину. Або уявити себе дитиною, яка наливає цю воду собі і своїм батькам. Підстав чашку і відкрий кран. Обережно, бо кожна краплина безцінна і може виявитись остання.
Чи ти дійсно серйозно замислювався над тим, що проблема нестачі прісної води — це не проблема якихось невідомих далеких народів, наприклад українців в окупації чи іспанців у Європі. Це твоя проблема. Бо нестача прісної води вбиває від учорашнього дня, коли ти купив зайву пару джинсів, а не лише відколи мої міста окуповують терористи. Нестача прісної води вбиває кожного: мене, мого сина, тебе, твого сина. І план деокупації не розроблено.
Чи хтось несе за це відповідальність?
росія?
ти?
Я?
«Театр спогадів» Олени Поліщук
Спогади, це нестабільна субстанція. Спогади уривчасті і не стійкі. І пощастить, якщо вони вкарбовані у щось матеріальне, хочаб навіть і вигорілий слайд.
На цих слайдах зафіксовані миті і речі, які вже ніколи не повторяться. Ці люди і місця вже не будуть колишніми. А декого із них вже немає з нами. Це актуально в час війни, коли від обстрілів і руйнувань ми втрачаємо близьких і рідних. А від "дому" не лишається нічого, навіть маленької світлини.
І можливо, такі спогади, існували б лише на забутих полицях мого сімейного архіву. Але я можу надати їм нового життя, зробити із своїх спогадів театр. Тоді спогади закрутяться у вічній круговерті.
Каталог фестивалю можна переглянути тут
Медіа про фестиваль:
Comentarios